Повідомлення про проведення громадського обговорення щодо перейменування вулиць Боярської територіальної громади Фастівського району Київської області
У зв’язку із військовою агресією російської федерації проти України, яка актуалізувала необхідність перейменування назв географічних об'єктів, об'єктів топоніміки населених пунктів, які пов'язані з державою-агресором чи історією російської імперії та СРСР, з метою професійного обговорення і формування пропозицій щодо впорядкування назв вулиць, увіковічення пам’яті героїв та видатних постатей України, на виконання Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам прав власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», ст. 37 та п. 20, ч. 4, ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та враховуючи листи Уповноваженого із захисту державної мови від 21.04.2022 № 1281/04.1 та Київської обласної військової адміністрації від 26.04.2022 № 02-9/1186, розпорядження Боярського міського голови від 10.05.2022 № 02-03/69, виконавчим комітетом Боярської міської ради проводиться громадське обговорення щодо перейменування вулиць Боярської територіальної громади Фастівського району Київської області.
Повідомлення про проведення громадського обговорення щодо перейменування вулиць Боярської територіальної громади Фастівського району Київської області розміщене на офіційному веб-порталі Боярської міської ради: mistoboyarka.gov.ua.
Строк громадського обговорення з 20.05.2022 по 30.05.2022.
Відповідальний за організацію розгляду пропозицій до ДПТ – начальник відділу містобудування та архітектури – головний архітектор виконавчого комітету Боярської міської ради – Романюк Андрій Олександрович, контактний номер телефону - (067) 204-10-46.
Пропозиції (зауваження) подаються на адресу виконавчого комітету Боярської міської ради: 08150, м. Боярка, вул. М. Грушевського, 39 та на електронну адресу boyarka-rada@ukr.net, контактні номера телефонів: (067) 204-10-46.
За результатами громадського обговорення, робочою групою буде запропоновано проєкт рішення на сесію Боярської міської ради для затвердження.
Пропозиції щодо перейменування вулиць
Боярської територіальної громади
1. м. Боярка:
2. Волгоградська – Волошкова, Маріупольська;
3. Герцена – Гайдамацька, Шолом-Алейхема;
4. Горького – Житня, Лісової пісні;
5. Громова – Леоніда Каденюка, Бузкова, Івана Горемики-Купчинського;
6. Дежньова – Європейська, Микити Кожум’яки, Семена Палія;
7. Декабристів – Добровольців, Князя Острозького, Дмитра Дорошенка;
8. Жуковського – Гетьманська, Романа Дашкевича;
9. Заводська – Максима Левіна (лист від громадськості);
10. Зеленогірська – Шолом-Алейхема, Карпатська;
11. Іркутська – Липова, Ірпінська, Миколи Лемика;
12. Кавказька – Карпатська;
13. Кооперативна – Ніни Харчук;
14. І. Крилова – Козацька, Леоніда Глібова, Наталії Полонської-Василенко;
15. Короленка – Романа Дашкевича, Академіка Топачевського;
16. М. Лермонтова – Євгена Зозулі, Олександра Кониського;
17. Матросова – Олександра Топачевського, Гайдамацька, Юрія Руфа;
(листи Національної академії наук України та Музею історії м. Києва)
18. Маяковського – Андрія Котовенка, Симона Петлюра, Героїв Збройних Сил України, Інни Діхтяренко, Укртрансгазівська; (лист від громадськості, лист від АТ «Укртрансгаз»)
19. Мічуріна – Мрії, Віталія Коцюка, В’ячеслава Чорновола;
20. М. Некрасова – Івана Ющука, Волонтерів, Марії Заньковецької;
(лист М. Кублія, к.і.н., викладача НаУКМА, співробітника ІА НАН України)
21. Першотравнева – Віталія Коцюка, Весняна, Алли Горської;
22. Полярна – Варшавська, Пластунська;
23. Проектуєма – Сучасна, Мрії;
24. О. Пушкіна – Слов’янська, Івана Котляревського;
25. І. Рєпіна – Юрія Мохора;
26. Сахалінська – Григорія Панича, Миколи Василенка (лист від громадськості)
27. Світлогірська – Івана Іванова, Івана Сірка;
28. Сєдова – Софіївська, Варшавська, Степана Бандери; (лист від громадськості)
29. Л. Толстого – Освіти, Андрія Котовенка;
30. І. Тургенєва – Олександра Кониського, Флавіана Василевського, Михайла Жизнєвського;
31. Уральська – Княжа, Пана Коцького;
32. Чернишевського – Флавіана Василевського, Роберта Бернза;
33. пр. Байкальський – Джерельний, Козацький, Українського війська;
34. пр. Матросова – Зміїний, Гайдамацький;
35. пр. Пятигірський – Миколи Горденіна;
36. пр. Сахалінський – Мистецький;
37. проїзд Тімірязєва – Садовий, Вишневий.
38. 8 Березня – Квітки Цісик.
с. Тарасівка
1. Садова-2 – Інни Діхтяренко;
2. Ватутіна – Героїв Маріуполя;
3. Пушкіна – Максима Лахтадиря;
4. Комарова – Незламності;
5. пр. Ломоносова – Польський;
6. пр. Пролетарський – Скрябіна.
с. Нове
1. Чкалова – Героїв України;
2. Мічуріна – Єдності;
3. Хабарова – Європейська;
4. пр. Чкалова – Оборони.
с. Княжичі
1. Ватутіна – Єдності, Ірпінська.
с. Перевіз
1. Ватутіна – Миру;
2. Героїв 175 Стрілецької Девізії – Ярослава Мудрого;
3. вулиця Жукова – Затишна;
4. Курочкіна – Володимирська.
с. Новосілки
1. Гагаріна – Вузенька.
с. Забір’я
1. Загородня – Володимира Бєлова.
с. Малютянка
1. Воровського – Руслана Тищенка;
2. Матросова – Амбулаторна;
3. Чехова – Галини Титаренко;
4. пр. Воровського – Руслана Тищенка;
5. пр. Чехова – пр. Галини Титаренко.
с. Іванків
1. Виноградова – Виноградна;
2. Степана Кондратенка – Миколи Івасюка.
Коротка інформаційна довідка по іменам пов’язаним із перейменуванням вулиць:
Топачевський Олександр Вікторович - (18.02.1901 - 01.12.1975рр.) - гідробіолог, член Академії Наук УРСР, народився у с. Будаївка Київського повіту Київської губернії (в академічних виданнях – хутір Бобрівка (Бубровка) з датою народження 13 березня 1897р.);
Харчук Ніна Феодосіївна - (11.12.1947 – 06.07.2015рр.) - заслужений журналіст України, лауреат премії імені Володимира Самійленка, член Національних Спілок художників та журналістів, депутат Боярської міської ради;
Іванов Іван Іванович - (08.03.1911 – 14.04.1989 рр.) - вчитель, письменник, краєзнавець, археолог, художник. Знакова фігура в історії Боярки, хранитель її історичної пам’яті. Автор першої в радянській літературі повісті „Колима” про жахи сталінських концтаборів;
Василевський Флавіан Дмитрович - ( 1847 – 1901 рр.) - меценат, надвірний радник, засновник дитячого притулку в Боярці, санаторію в Києві, засновник стипендій в Імператорському університеті Святого Володимира, в Політехнічному інституті імператора Олександра ІІ, в Київській духовній семінарії, в Києво-Подільському і Києво-Софійському духовних училищах.
Похований біля Боярської Свято-Михайлівської церкви на старому цвинтарі;
Мохор Юрій Павлович - (1922-1997рр.) - Заслужений художник України, лауреат премії ім. Касіяна;
Котовенко Андрій - ветеран АТО, пауерліфтер, призер чемпіонатів світу та Європи - народився 16 січня 1983 року в м. Боярці, закінчив Боярську ЗОШ № 4. Учасник бойових дій 2015 - 2016 рр., загинув 2 травня 2022 року, поблизу Харкова;
Ющук Іван Пилипович - (3.10.1933 — 27.03.2021рр.) — український мовознавець, літературознавець, перекладач, громадський діяч, професор (з 1992). Автор 30 новаторських підручників з української мови для середніх та вищих шкіл. Дослідник Голодомору-геноциду українців 1932—1933 років. Професор (1992), завідувач кафедри слов'янської філології і загального мовознавства Київського міжнародного університету, Заслужений діяч науки і техніки України (з 1993), відмінник освіти України, член Національної спілки письменників України, член Центрального правління та Головної ради Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, лауреат Всеукраїнської премії імені Бориса Грінченка, Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка (2014) та премії імені Дмитра Нитченка (2016).
Горденін Микола Миколайович – (24.01.1864 – 1914рр.), зустрічається написання прізвища як Гарденін; 12 травня 1860, м. Тамбов, російська імперія — після 1925, український архітектор, автор величезного числа проєктів будинків і храмів, реконструкцій у Києві та на Київщині, чий доробок і особистість дотепер лишаються маловідомими. Архітектор проєкту Свято-Михайлівської церкви, Боярка (1898—1902).
Василенко Микола Про́копович (2 [14] лютого 1866, Есмань, Чернігівська губернія, Російська імперія — 3 жовтня 1935, Київ, Українська СРР, СРСР) — український учений-історик, громадський та політичний діяч. Член Товариства українських поступовців (ТУП). 1917 року — член Української Центральної Ради, куратор Київського шкільного округу, член Київського товариства старожитностей і мистецтв. За Гетьманату 1918 року — виконувач обов'язків отамана Ради міністрів, міністр освіти, голова Державного Сенату. Взяв участь у відкритті українських університетів у Києві та Кам'янці-Подільському. Від 1920 року — співробітник Української академії наук (УАН). У 1921–1922 роках — голова-президент Української академії наук.
Левін Максим Євгенович - (7 липня 1981, м. Боярка, Києво-Святошинський район, Київська область, Українська РСР, СРСР — між 13 та 31 березня 2022, біля с. Гута-Межигірська, Вишгородський район, Київська область, Україна) — український фотокореспондент, документальний фотограф. Загинув висвітлюючи російське вторгнення в Україну 2022 року — у нього двічі навмисно вистрілив російський військовий.
Си́мон Васи́льович Петлю́ра, власне Семен Васи́льович Петлю́ра (10 [22] травня 1879, Полтава, Російська імперія — 25 травня 1926, Париж, Франція) — український державний, військовий та політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик. Організатор українських збройних сил. Член Генерального секретаріату Української Центральної Ради на посаді Генерального секретаря з військових справ (28 червня — 31 грудня 1917). Головний отаман військ Української Народної Республіки (УНР) (з листопада 1918). Голова Директорії УНР (9 травня 1919 — 10 листопада 1920). Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Дядько по матері патріарха Мстислава (Скрипника).
Глібов Леонід Іванович ( 21 лютого (5 березня) 1827 - 29 жовтня (10 листопада) 1893, Чернігів) — український письменник, поет, байкар, видавець, громадський діяч.
Кони́ський Олекса́ндр Я́кович (6 (18) серпня 1836 — 29 листопада (12 грудня) 1900) — український перекладач, письменник, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч ліберального напряму. Літературні псевдоніми О. Верниволя, Ф. Ґоровенко, В. Буркун, Перебендя, О. Хуторянин та інші. (всього близько 150). Професійний адвокат, педагог, журналіст. Автор слів пісні «Молитва за Україну», перекладу «Щоденника» Т. Г. Шевченка.
Шолом-Алейхем ( у перекладі — «мир вам», справжнє прізвище, ім'я та по батькові — Рабинович Соломон Наумович (Шо́лом Но́хумович); 18 лютого (2 березня) 1859, Переяслав — 13 травня 1916, Нью-Йорк, США) — єврейський письменник, драматург, один з основоположників сучасної художньої літератури мовою їдиш. Також писав свої твори івритом і російською. Життя митця було тісно пов'язане з Україною.
Каденю́к Леоні́д Костянти́нович (28.01.1951 — 31.01.2018, Київ, Україна) — український льотчик-випробувач 1-го класу, генерал-майор авіації, перший і єдиний астронавт незалежної України, народний депутат України 4-го скликання, Народний Посол України, Герой України, Президент Аерокосмічного товариства України, радник Прем'єр-міністра України та Голови Державного космічного агентства України, Почесний доктор Чернівецького Національного університету імені Ю. Федьковича.
Гореми́ка-Крупчи́нський Іван Максимович (1885, Васильківський повіт Київська губернія, Володимир-Волинський) — член Української Центральної Ради. Отаман Васильківського коша Вільного козацтва, член Українського генерального військового комітету, старшина Армії УНР та Армії Української Держави. Брав участь у звільненні Києва від російсько-більшовицької окупації у березні 1918. Прилуцький повітовий комісар УНР.
Микита Кожум'яка — образ народного богатиря змієборця, ім'ям котрого згідно з легендою найменували Переяслав, персонаж давнього народного епосу, поширений на території східнослов'янських етносів за часів Київської Русі. Вперше зафіксований київським літописцем у «Повісті временних літ» 6501 (993) року.
Семе́н Палі́й (1640 — 18 січня 1710) — державний та військовий діяч Українського гетьманату, полковник Фастівського полку (Білоцерківського полку), один з керівників повстання на Правобережжі проти Корони Польської.
Князь Острозький (також Василь Костянтин Острозький, бл. 2 лютого 1526 — між 23 та 29 лютого 1608) — руський князь, магнат, військовий, політичний і культурний діяч, меценат. Один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів, сенатор Речі Посполитої, засновник Острозької академії. Син князя Костянтина Острозького. Був головою Київського воєводства протягом 49 років.
Дорошенко Дмитро Іванович (27 березня (8 квітня) 1882, Вільно, Російська імперія — 19 березня 1951, Мюнхен, Баварія, ФРН) — український політичний діяч, дипломат, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф. Засновник «Просвіти» на Катеринославщині. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв. З квітня 1917 — крайовий комісар Галичини й Буковини. Член УПСФ, Центральної Ради, Чернігівський губернський комісар(губернатор) за часів Тимчасового уряду Росії і Центральної Ради УНР з вересня 1917 до січня 1918. У травні-листопаді 1918 — міністр закордонних справ Української Держави. З 1919 — в еміграції, де був організатором і співробітником українських наукових установ. Один із засновників Музею визвольної боротьби України у Празі.
Дашкевич Рома́н Іва́нович (6 грудня 1892, с. Тустановичі (нині у складі м. Борислава), Львівська область — 12 січня 1975, Куфштайн, Австрія) — галицький український політичний і військовий діяч, полковник армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції), правник, один із засновників української артилерії.
Лемик Мико́ла Семе́нович (4 квітня 1915, Солова, Перемишлянський повіт, Королівство Галичини та Володимирії — жовтень 1941, Миргород) — український політичний діяч, член ОУН від 1932 року. Виконавець атентату проти Олексія Майлова (секретаря Консульства СРСР у Львові) 1933 року, засуджений. Від 1941 року — крайовий провідник ОУН на східноукраїнських землях.
Поло́нська-Василе́нко Ната́ля Дми́трівна (до шлюбу — Меньшова; 31 січня [12 лютого] 1884, Харків, Харківська губернія, Російська імперія — 8 червня 1973, Дорнштадт, Баден-Вюртемберг, Федеративна Республіка Німеччина) — українська науковиця, історикиня, археологиня, архівістка, одна з провідних представниць державницької школи в українській історіографії, авторка майже 200 наукових праць у царині історії Запоріжжя та Південної України, докторка історичних наук від 1940 р.
Її археографічні студії стали одним із джерел розвитку української історичної науки. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв, дійсна член Наукового товариства імені Шевченка, академік Української Вільної Академії наук та Міжнародної Академії наук у Парижі.
У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
Діхтяренко Інни Юріївна – (1996 - 2022) молода лікарка з с. Тарасівка, яка загинула під час виконання своїх службових обов’язків, внаслідок ракетного обстрілу складу з гуманітарною допомогою в с. Святопетрівське, що поруч з м. Боярка.
Юрій Руф (Юрій Романович Дадак; 26 вересня 1980, Бережани, Тернопільська область — 1 квітня 2022) — український поет, учений, громадський діяч, засновник літературного проєкту «Дух Нації». З перших днів російського вторгнення в Україну був добровольцем на фронті. У складі львівської 24-ї бригади воював на Луганщині. Загинув від ворожого мінометного обстрілу 1 квітня 2022 року. 9 квітня 2022 року похований з належними почестями на Марсовому полі, прилеглому до Личаківського цвинтаря.
Коцюк Віталій — український журналіст, кореспондент газети «День».
У кінці 1980-х працював у редакції газети «Молода гвардія». Журналіст газета «День» (Київ). У 1997 р. — редактор відділу культури газета «День» (Київ). У ті часи за словами Яніни Соколової, Коцюк називав свій відділ «украноїмовним гетто» в цілому російськомовної столиці України. Андрій Панчишин про Віталія Коцюка: "Це легендарна людина в Києві. Він робив газету, через яку пройшло десятки людей, котрі зараз складають еліту середньої генерації української літератури.
Чорнові́л В'ячесла́в Макси́мович (24.12.1937 — 25.03.1999) — український політик, публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в'язень СРСР. Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х — 90-х років; Герой України (2000, посмертно). Лавреат Міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975). Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року. Разом із іншими видатними діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників та дисидентів. Засновник та головний редактор підпільного українського часопису «Український вісник». Член Української Гельсінської групи. Один з ініціаторів створення Української гельсінської спілки. Кілька разів ув'язнений за «антирадянську агітацію та пропаганду» (1967–1969, 1972–1979, 1980–1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму та на засланні. Сумарно пробув у неволі 17 років. У 1990–1992 рр. — голова Львівської обласної ради. Народний депутат України з березня 1990 р. Кандидат у Президенти України на виборах 1991 р. (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27 %). З 1992 р. і до смерті — голова Народного Руху України. З жовтня 1991 — Гетьман українського козацтва. З 1995 року — член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Тричі одружений. З першою дружиною — Іриною Брунець мав сина Андрія, від другої — Олени Антонів — Тараса. Третьою дружиною стала відома дисидентка Атена Пашко. Загинув 25 березня 1999 року за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Чимала частина суспільства досі переконана, що Чорновола прибрали як небезпечного конкурента на майбутніх президентських виборах. Похований у Києві на Байковому кладовищі на центральній алеї. У похороні взяли участь сотні тисяч людей.
Занькове́цька Марія Костянти́нівна (справжнє прізвище — Адасовська; 23 липня (4 серпня) 1854 село Заньки, нині Ніжинський район, Чернігівська область — 4 жовтня 1934, Київ) — українська акторка і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця ХІХ - початку ХХ століть. Народна артистка Української РСР (1922). В сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
Горська А́лла Олекса́ндрівна (18 вересня 1929, Ялта — 28 листопада 1970, Васильків) — українська художниця, громадська діячка, одна із засновниць руху шістдесятництва, одна з перших представниць андерграунду, відома діячка правозахисного руху 1960-х років в Україні. Дружина художника Віктора Зарецького.
Пласт - Пласт постав із відчутної потреби організації молоді для служби українському народові. Взявши за основу скаутську організацію, засновник Пласту д-р. Олександр Тисовський розробив унікальну виховну систему, яка, хоч і подібна до скаутської, все ж має цілий ряд своїх особливостей, які відрізняють її від більшості скаутських організацій світу. Принципи пластування, розроблені Олександром Тисовським, знайшли своє відображення у книзі “Життя в Пласті” — посібнику, яким уже впродовж більш як 70 років керуються пластуни. Відповідником терміну “скаутинг” (англ. scouting, від scout — розвідник) став термін “пластування”. Саме ж слово “пласт” походить від назви козаків-розвідників, які називались пластунами.
Котляревський Іва́н Петрович (29 серпня (9 вересня) 1769, Полтава — 29 жовтня (10 листопада) 1838, Полтава) — український письменник, військовий, класик нової української літератури, громадський діяч. Підтримував зв'язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала великим твором загальнонаціонального значення нової української літератури, написаним народною мовою. Котляревський зробив найвагоміший внесок у становлення сучасної української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови, поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови.
Панич Григорій Іванович (нар. 2 травня 1930, село Грушуватка П'ятихатського району Дніпропетровської області — 17 серпня 2005, місто Боярка) — український науковець, мовознавець та енциклопедист, кандидат філологічних наук, доцент Київського національного лінгвістичного університету. Автор численних статей «Енциклопедії сучасної України».
Іванов Іван Іванович (22.09.1862 – 17.12.1929). У 1886 отримав вищу освіту на історико-філологічному ф-ті Московського ун-ту. Головний вплив на нього мав проф. М.Стороженко. Захистив дисертацію на ступінь магистра історії: «Политическая роль французского театра в связи с философией XVIII века» (-М., 1895). Вчене звання доктора історії отримав за дисертацію «Сен-Сімон и Сен-Сімонизм» (1901). Викладав у Московському ун-ті як приват-доцент лекції з історії культури Європи XVIII–XIX ст. Виступав в ролі театрального критика у пресі, співробітничав в енциклопедичних виданнях Брокгауза та Ефрона та С.Венгерова. З травня 1905 по вересень 1907 викладав на посадах екстраодинарного та ординарного проф-а кафедри загальної історії історико-філологічного ф-ту Імператорського Новоросійського університету та на Одеських жіночих педагогічних курсах. Спочатку його лекції викликали захоплення в студентів, що нагороджували лектора аплодуваннями та вщент заповнювали аудиторії. Однак невдовзі вони розчарувались у лекторі, який уникав власних оцінок та конкретних фактів. До цього спричинились і його консервативні погляди. Протягом всього часу перебування в Одесі він виступав проти лівих проф-в та студентів. Виступав на Історико-філологічному товаристві при Імператорського Новоросійського університету, читав публічні лекції. З осені 1907 до 1913 був директором Ніжинського історико-філологічного інституту. Потім знову повернувся до Московського університету.
Іва́н Сірко́ (1605 (1610) — 1680) — український полководець, подільський шляхтич, козацький ватажок, кальницький полковник, легендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях. Герой багатьох українських пісень і казок.
Степа́н Андрі́йович Банде́ра (01.01.1909 – 15.10.1959) — український політичний діяч, один із чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б. Як активний діяч УВО та ОУН має законодавчо визначений статус Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Степан Бандера та Ярослав Стецько були авторами Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року — у центральну Берлінську в'язницю. З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен у бункері «Целленбау» у відносно комфортних умовах. У вересні 1944 року його звільнили й запропонували участь у керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію та на співпрацю не погодився. С. Бандера і Ярослав Стецько у квітні 1944 року на нараді обговорювали завдання підривної діяльності проти СРСР з керівником таємних операцій вермахту Отто Скорцені. Представники ОУН(б) та УПА, яку створила ОУН(б), в цей час проводили переговори, почали і продовжували співпрацювати з німцями, хоча інші підрозділи УПА ще воювали з нацистами в 1944 році. Радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року. Оцінки Степана Бандери вкрай суперечні. Після розпаду СРСР для багатьох українців його ім'я стало символом боротьби за незалежність України. Натомість, багато мешканців Польщі та Росії ставляться до нього вкрай негативно, звинувачуючи у фашизмі, тероризмі, радикальному націоналізмі, що зокрема виявлялось у фізичній ліквідації лідерів відмінних від ОУН(б) українських націоналістичних течій, і колабораціонізмі. Визначення «бандерівці», похідне від його прізвища, поступово стало загальним і застосовним до всіх українських націоналістів, незалежно від їхнього ставлення до Бандери.
Жизне́вський Миха́йло Миха́йлович (біл. Міхаіл Міхайлавіч Жызьнеўскі; 26 січня 1988, Гомель, Білоруська РСР — 22 січня 2014, Київ, Україна) — білоруський активіст Євромайдану та журналіст, член Самооборони Майдану. Член організації УНА-УНСО, проживав у Білій Церкві. Загинув під час протистоянь на вулиці Грушевського в Києві. Герой України (посмертно).
«Пан Коцький» — дитяча опера українського композитора Миколи Лисенка на лібрето Дніпрової Чайки.
Ро́берт Бе́рнз (також Бе́рнс; англ. Robert Burns; 25 січня 1759, Алловей, Графство Ер — 21 липня 1796) — шотландський поет напрямку романтизму. Серед його найвідоміших творів — вірш «Чесна бідність» (1795).
Бєлов Володимир – український військовий, який загинув унаслідок бойових дій на Приазов’ї в Донецькій області 11 червня. Це воїн 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ. Полеглий – 36-річний житель села Забір’я, що в Боярській міській територіальній громаді Фастівського району Київської області. Народився 28 липня 1984 року. Військове звання – старшина, позивний – “Миротворець”.
Івасюк Микола Іва́нович (нар. 14 квітня 1865, Заставна, Буковина, Австро-Угорщина (нині Чернівецька область, Україна) — пом. 25 листопада 1937, Київ, Українська РСР, СРСР) — український художник. Жертва Сталінського великого терору.
Тищенко (Білоус) Руслан – (1998 – 2022рр.) навчався в Малютянській ЗОШ І-ІІІ ст. Військовослужбовець ЗСУ. Загинув 04.03.2022 на Донбасі, захищаючи Україну від російських загарбників.
Титаренко Галина – вчитель, яка присвятила все своє життя школі з 1944 по 2003, яка проживала і працювала в с. Малютянка.
Лахтадир Максим Васильович – (1973-2022рр.), народився в м. Боярка, потім разом із сім’єю проживав в с. Тарасівка. З 2014 року був у зоні АТО та отримав УБД. Від початку військових дій пов‘язаних з російською агресію був призваний до лав ЗСУ, де виконуючи службовий обов‘язок отримав поранення несумісні з життям під Гостомелем в с. Мощун.
Яросла́в Володи́мирович Мудрий (983 / 987 — 17/20 лютого 1054) — київський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (1015—1018, 1019—1054). Князь ростовський (988—1010) і новгородський (1010—1034). Другий син київського князя Володимира Святославича від полоцької князівни Рогніди. 988 року, за наказом батька, став намісником у Ростові. Був одружений з Інгігердою, шведською принцесою. Після смерті старшого брата Вишеслава переведений до Новгорода. 1014 року намагався унезалежнитися від Києва, відмовився виплачувати батькові данину (Володимир готував похід на Новгород, але 15 липня 1015 року помер). Взяв участь у міжусобній боротьбі за владу з братами, в якій загинули Борис, Гліб і Святослав. 1019 року переміг київського князя Святополка на Альті. 1026 року уклав угоду із братом Мстиславом, поділивши Руську землю по Дніпру; отримав Київ з Правобережжям, а Мстислав — Чернігів з Лівобережжям. Після смерті Мстислава (1036) став одноосібним володарем Русі. Доклав багато зусиль до зміцнення держави. 1036 року розбив і назавжди відкинув від Києва печенігів. На початку 1030-х років відвоював у Польщі червенські міста і Белзьку волость. Здійснив успішні походи проти ятвягів і литовців. Розширив межі середньовічного Києва, спорудивши «місто Ярослава», окрасою якого стали Золоті ворота та Софійський собор (1054). Започаткував укладання першого літописного зводу 1037—1039 років та першого писаного зводу законів — «Руської правди». Мав велику родину, уклав шлюбні відносини з багатьма європейськими правителями. За численні реформи та досягнення, що мали позитивний вплив на розвиток Русі, отримав прізвисько Яросла́в Му́дрий. Помер у Вишгороді, похований у Софійському соборі. У православній церкві прославлений як благовірний (тобто православний святий з монархів). Хрещене ім'я — Георгій (Юрій); також — Ярослав-Юрій Володимирович. У західній традиції — Яросла́в І.
Зозуля Євгеній Олександрович (1935 – 2015 рр.) - член Національної Спілки письменників України. “Народний майстер декоративно - прикладного мистецтва” - з різьблення по дереву. За освітою - ветеринарний лікар (іхтіапатолог).
Кві́тка Ці́сик (англ. Kvitka Cisyk, також Kacey Cisyk від ініціалів К. С.; 4 квітня 1953, Квінз, Нью-Йорк — 29 березня 1998, Мангеттен, Нью-Йорк) — американська співачка українського походження, популярна виконавиця рекламних джинґлів у США, оперна та блюзова співачка, виконавиця українських народних і популярних пісень. Пісня «You Light Up My Life»[en], яку вона виконала для однойменного фільму, отримала 1978 року «Оскар» і «Золотий глобус» у категорії «Найкраща пісня до фільму», а також номінувалася на нагороду «Греммі» в категорії «Пісня року».
8 Березня - міжнаро́дний жіно́чий день (МЖД) (англ. International Women's Day, IWD), повна назва Міжнаро́дний де́нь боротьби́ за права́ жіно́к і міжнаро́дний мир (рішенням ООН від 1977 року) — міжнародна дата, яка щорічно відзначається 8 березня на згадку про культурні, політичні та соціально-економічні досягнення жінок. Темою цієї дати також є рух за права людини для права жінок, привертаючи увагу до таких питань, як гендерна рівність, сексизм, репродуктивні права та насильство щодо жінок. Найзначніше з феміністичних свят. Уперше відзначався 28 лютого 1909 року в США з ініціативи Соціалістичної партії Америки як «Національний день жінки». Наступного року, натхненні американським прикладом, учасниці Другої міжнародної соціалістичної жіночої конференції в Копенгагені вирішили щороку за зразком Міжнародного дня праці відзначати «День жінок», присвячений у першу чергу боротьбі за здобуття жінками виборчих прав. 19 березня 1911 року в Австро-Угорщині, Данії, Німеччині й Швейцарії уперше відбувся Міжнародний жіночий день, який протягом наступних кількох років відзначався в різні дні наприкінці лютого чи на початку березня. З початку 1920-х років у Радянському Союзі затвердилась дата 8 березня, оскільки саме в цей день 1917 року з демонстрації робітниць почалась Лютнева революція. Відтоді день відзначався переважно в країнах колишнього «радянського блоку», доки його у 1967 році не взяли на озброєння феміністки другої хвилі. У 1977 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала відзначати 8 березня «Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир». Міжнародний жіночий день у всьому світі відзначається різними способами: може бути державним святом, щоправда, у декількох країнах, і в інших країнах може спостерігатися соціально чи місцево. ООН відзначає дату у зв'язку з певним питанням, кампанією чи темою прав жінок. У деяких частинах світу МЖД досі відбиває своє політичне походження, відзначаючись протестами та закликами до радикальних змін; в інших областях, особливо на Заході, воно в основному соціокультурне і зосереджене на святкуванні жіночості.