Відповідно до статті 37 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», Закону України «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», Постанови Кабінету Міністрів України від 24.10.2012 року № 989 «Про затвердження Порядку проведення громадського обговорення під час розгляду питань про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності, які за ними закріплені, об’єктам права власності, які належать фізичним особам, імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій», Протоколами засідання комісії з найменування та перейменування вулиць, провулків, площ, парків, скверів та інших об’єктів на території Боярської міської територіальної громади від 19.03.2024, 27.03.2024, 03.04.2024, 17.04.2024, 22.05.2024, враховуючи звернення громадян, виконавчим комітетом Боярської міської ради проводиться обговорення щодо найменування та перейменування об'єктів топоніміки Боярської міської територіальної громади Фастівського району Київської області.

Повідомлення про проведення громадського обговорення щодо найменування та перейменування об'єктів топоніміки Боярської територіальної громади Фастівського району Київської області розміщене на офіційному веб-порталі Боярської міської ради: mistoboyarka.gov.ua.

Строк громадського обговорення з 07.06.2024 по 07.07.2024.

Відповідальний за організацію розгляду пропозицій до громадського обговорення – начальник відділу містобудування та архітектури – головний архітектор виконавчого комітету Боярської міської ради – Романюк Андрій Олександрович, контактний номер телефону - (067) 204-10-46.

Пропозиції (зауваження) подаються на адресу виконавчого комітету Боярської міської ради: 08150, м. Боярка, вул. М. Грушевського, 39 та на електронну адресу: mailer@mistoboyarka.gov.ua, контактні номера телефонів:                (067) 204-10-46.

За результатами громадського обговорення, буде підготовлений проєкт рішення на чергове засідання сесії Боярської міської ради для затвердження.

Пропозиції щодо найменування та перейменування об'єктів топоніміки

Боярської міської територіальної громади

с. Дзвінкове:

Перейменувати вулицю Гагаріна на вулицю Барвінкова.

с. Жорнівка:

1. Перейменувати вулицю Гагаріна на вулицю Захисників України;

2. Найменувати нову назву вулиці – Гайова;

3. Найменувати нову назву вулиці - Березова;

4. Найменувати нову назву вулиці - Затишна;

5. Найменувати нову назву вулиці - Липова;

6. Найменувати нову назву вулиці - Ясна;

7. Найменувати нову назву вулиці - Соснова;

8. Найменувати нову назву вулиці - Дубова алея.

с. Забір’я:

1. Присвоїти назву скверу «Гайдамацький Яр» в с. Забір’я по вул. Шевченка.

с. Нове:

1. Перейменувати вулицю Дружби Народів на вулицю Свободи.

с. Новосілки:

1. Перейменувати вулицю Кошового на вулицю Кошового отамана Івана Сірка.

с. Тарасівка:

Перейменувати вулицю Бондарчука на вулицю Таврійську.

Перейменувати вулицю Гагаріна на вулицю Дмитра Коцюбайла.

Боярська міська територіальна громада:

Найменувати новий масив «Шевченківський», який буде розташований між населеними пунктами Тарасівка та Крюківщина.

 Найменувати нові назви вулиць в масиві «Шевченківський»:

 вулиця Івана Піддубного;

Івана Марчука;

Данила Галицького;

Гайдамацька;

Івана Федорова;

Святослава Хороброго;

Казимира Малевича;

Олександра Архипенка;

Спортивна;

Нестора Махна;

Михайла Терещенка;

Тиха;

Віктора Глушкова;

Героїв АТО;

Бахмутська;

Освіти;

Херсонська;

Харківська;

Крюківщинська;

Степана Хмари;

Владислава Городецького;

Володимира Антоновича;

Світанкова;

Промениста;

Рідна;

Кобзаря;

Володимирська;

Борисо-Глібська;

Барвиста;

Ярославська;

Мамайська;

Мальовнича;

Захисників Азовсталі.

Найменувати новий масив «Казковий» (адмінмежі села Княжичі).

Найменувати нову назву вулиці в масиві «Казковий»:

1) вулиця Різдвяна.

 Найменувати новий масив «Озерний» (адмінмежі Тарасівської сільської ради).

Найменувати нову назву вулиці в масиві «Озерний»:

вулиця Вербна.

Найменувати нові назви вулиць у садовому товаристві «Верховина» (адмінмежі Новосільківської сільської ради):

Медова;

Волошкова;

Трояндова;

Зелений яр.

Найменувати нові назви вулиць у садовому товаристві «Лісове» (адмінмежі Дзвінківської сільської ради):

Калинова;

Вербна;

Межова;

Волошкова;

Бузкова;

Затишна.

Найменувати нові назви вулиць у садовому товаристві «Анаконда» (адмінмежі Княжицької сільської ради):          

 Безпечна;

Екзотична;

Щаслива.

Коротка інформаційна довідка по іменам пов’язаним із перейменуванням та найменуванням об'єктів топоніміки:

Коцюбайло Дмитро Іванович (позивний «Да Вінчі»; 1 листопада 1995, с. Задністрянське, Галицький район, Івано-Франківська область, Україна — 7 березня 2023, Бахмут, Донецька область, Україна) — український доброволець, лейтенант (посмертно), командир батальйону «Вовки Да Вінчі» Збройних сил України. Учасник російсько-української війни, член Проводу національно-визвольного руху «Правий сектор» (2020—2023). Герой України (2021). 2022 року був включений до рейтингу «30 до 30: обличчя майбутнього» від «Forbes». Перший доброволець, якому присвоєно звання «Герой України» прижиттєво.

Антонович Володимир Боніфатійович січня 1834, Махнівка Махнівського повіту Київської губернії — 8 [21] березня 1908, Київ) — український історик, археолог, етнограф, археограф; статський радник, доктор наук, професор Київського університету (з 1878), член-кореспондент (з 1901), співорганізатор Київської громади, член Київського товариства старожитностей і мистецтв.

Городецький Владислав Владиславович (пол. Leszek Dezydery Władysław Horodecki — Лешко Дезидерій Владислав Городецький; 23 травня (4 червня) 1863, Шолудьки, Брацлавський повіт, Російська імперія — 3 січня 1930, Тегеран) — український, польський та перський архітектор, підприємець, меценат. Автор Будинку з химерами та Костелу святого Миколая в Києві. Прозваний «київським Гауді».

Козак Мамай — народна картина із зображенням козака-бандуриста, один із найпоширеніших фольклорних героїв в Україні. Картину створено за традиційною схемою — в її центрі у статичній позі сидить козак з бандурою. Малюнки пізніших часів дедалі більше відходять від первинних однофігурних композицій, але традиційна поза головного персонажа на них залишається незмінною. Дослідники виводять її (цю позу) зі східної іконографії, вказують на її подібність до зразків мистецтва часів скіфів і навіть більш ранньої доби – індоарійської прадавньої спільноти. Схема картини не змінюється, а лише доповнюється побічними сюжетами чи персонажами (саме це, на думку дослідників, свідчить про давність однофігурної композиції).

Глушков Віктор Михайлович (24 серпня 1923 - 30 січня 1982) — український науковець, піонер комп'ютерної техніки, автор фундаментальних праць у галузі кібернетики, математики і обчислювальної техніки, ініціатор і організатор реалізації науково-дослідних програм створення проблемно-орієнтованих програмно-технічних комплексів для інформатизації, комп'ютеризації і автоматизації господарської та оборонної діяльності країни. Депутат Верховної Ради 8—10-го скликань. Член ЦК КПУ в березні 1966 — січні 1982 р.

Хмара Степан Ількович Хмара (нар. 12 жовтня 1937, село Боб'ятин, Сокальський повіт, Львівське воєводство, Польська Республіка, нині Червоноградський район, Львівська область, Україна — 21 лютого 2024, Київ, Україна) — борець за незалежність України у XX столітті, український політик, правозахисник, лікар, дисидент у період перебудови, довголітній політв'язень радянських концтаборів, народний депутат України І, II та IV скликань. Герой України (2006). Кавалер ордена Свободи (2008) та князя Ярослава Мудрого V ступеня (2007). Голова Всеукраїнського комітету захисту політв'язнів з 2001 року. Почесний громадянин Тернополя (1991). Почесний член громадської організації «Українське юридичне товариство».

Терещенко Михайло Іванович (18 (30) березня 1886, Київ, — 1 квітня 1956, Монако) — український підприємець, цукровар та землевласник, меценат. У березні-травні 1917 року міністр фінансів, у травні-жовтні 1917 року — міністр закордонних справ у Тимчасовому уряді. Народився в сім'ї багатого цукровару і землевласника, нащадка козаків (особистий статок Михайла Терещенка оцінювався приблизно в 70 млн крб.). Батько — Іван Миколайович, мати — Єлизавета Михайлівна. Був одружений з громадянкою Франції Жанною Марією Маргаріт Ное, в цьому шлюбі народилися донька Маргарита і син Петро Михайлович, що жив у Франції, працював інженером в США і Бразилії. У 1923 році подружжя розійшлося, 1929 року Михайло Терещенко одружився з норвежкою Еббою Хорст, яка була молодшою за нього на 10 років. 1931 року у них народився син Іван. Вже в ранньому дитинстві Михайло вільно володів французькою, англійською, німецькою мовами, розумів старогрецьку і латину (пізніше вільно володів в цілому 13 мовами). Закінчив Київську гімназію, Вчився в Київському університеті, в 1905—1908 роках, вивчав економіку в Лейпцизькому університеті. Закінчив юридичний факультет Московського університету (1909 р., екстерном).

Нестор Іванович Махно («батько Махно»; 26 жовтня (7 листопада) 1888, село Гуляйполе Олександрівського повіту Катеринославської губернії, Російська імперія (нині місто Гуляйполе, Запорізької області, Україна) — 25 липня — за іншими даними: 6 липня — 1934, Париж, Французька республіка) — український політичний і військовий діяч, командувач Революційної повстанської армії України, керівник селянського повстанського руху 1918—1921 років, відомий анархіст і тактик ведення партизанської війни.

Архипенко Олександр Порфирович (18 травня (30 травня) 1887, Київ — 25 лютого 1964, Нью-Йорк, США) — український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об'єднання митців-українців в Америці (ОМУА) та дійсний член Американської академії мистецтва та літератури. Роботи Архипенка визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції. Одним з перших Архипенко використовував експресивні можливості «нульової», наскрізної форми — такою є пустота між піднятою рукою в скульптурі «Жінка, що вкладає волосся», 1905 року.

Малевич Казимир Северинович (пол. Kazimierz Malewicz; 11  лютого 1879, Київ — 15 травня 1935) — український авангардист польського походження, визначний діяч авангарду, засновник супрематизму, один з фундаторів кубофутуризму; педагог, теоретик мистецтва. Разом із Велемиром Хлєбніковим був членом «товариства голів земної кулі».

Святослав Ігорович (Хоробрий) (близько 938 р. — березень 972 р.) — великий князь київський (945—972 рр.). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964 рр.). Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964 р.). Розгромив Хозарський каганат (965—968 рр.). 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів. Відігнавши їх, посадив своїх синів намісниками на Русі — Ярополка в Києві; Олега в Овручі, Володимира у Новгороді. 969 року вирушив у другий похід на Болгарію. 971 року був обложений у болгарському місті Доростолі, змушений повернутися на Русь. На зворотному шляху загинув у засідці на Дніпрі, яку влаштував печенізький хан Куря.

Іван Федоров (1525-1583) – великий слов'янський просвітитель

Серед видатних діячів східнослов'янської культури кінця ХVІ ст. почесне місце займає друкар Іван Федоров, який в українських документах ХVІ ст. часто фігурує як Федорович.

Марчук Іван Степанович (нар. 12 травня 1936, с. Москалівка, тепер Кременецького району Тернопільської області, Україна) — український живописець, засновник техніки пльонтанізму, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Шевченка. Почесний громадянин Тернополя, Києва, Канева. У 2006 році Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня.

У жовтні 2007 року потрапив до рейтингу «100 геніїв сучасності» (72-ге місце), який уклала британська газета «Дейлі телеграф»[4].

Данило Романович (1201 — 1264) — король Русі (1253—1264), Князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238), Великий князь Київський (1239—1241). Представник роду Романовичів, гілки Володимирських Мономаховичів із династії Рюриковичів. Син Великого князя Київсього Романа Мстиславича та доньки візантійського імператора Ісаака II Ангела Анни. Брав участь у битві на Калці проти монголів, був поранений (1223). Після смерті батька відновив і розбудував Королівство Руське. У союзі з половцями розбив галицьку боярську опозицію та своїх конкурентів на трон під проводом Ростислава Михайловича у битві під Ярославом (1245). Зазнав нападу монголів (1241), визнав себе їхнім васалом (1245). Уклав союзи із Римом, Тевтонським орденом та сусідніми монархами. Безрезультатно намагався утворити європейську антимонгольську коаліцію. Сподіваючись на допомогу західних союзників, прийняв від папи Іннокентія IV королівську корону та католицьких кліриків (1253). Як союзник Арпадів брав участь у війні за австрійську спадщину (1252—1253). Сприяв розвитку міст: збудував Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновив Дорогичин. Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Королівства Русі. Помер у Холмі. З 2003 року існує державна нагорода України — Орден Данила Галицького.

Піддубний Іван Максимович (26 вересня (8 жовтня) 1871, Красенівка, Золотоніський повіт, Полтавська губернія — 8 серпня 1949) — український спортсмен-борець. Шестиразовий чемпіон світу з боротьби (Париж, Мілан, Франкфурт, Нью-Йорк). Іван Максимович Піддубний народився 8 жовтня (26 вересня) 1871 року в родині спадкового козака Максима Піддубного на Полтавщині в селі Красенівці поблизу Золотоноші (сучасна Черкаська область). Прапрадід Івана Піддубного в 1708 році під Полтавою, спільно з козаками Іркліївського куреня лицарства Низового, під проводом Кошового отамана Костя Гордієнка та разом з козацьким військом гетьмана Івана Мазепи, воював проти Московії за суверенну Україну. Чи не єдиним багатством, яке дісталось у спадок Іванові, було богатирське здоров'я і прищеплені з дитинства чесноти — працелюбство, любов до рідного краю і висока моральність.

Виконавчий комітет Боярської міської ради